дивись

Стіни Діярбакира

Район Сур, розташований в центрі Діярбакира, має глибоке історичне минуле від часів хуррітів до османів. Головною архітектурною пам'яткою є стіни, що оточують місто і з висоти пташиного польоту схожі на рибу калкан.

Стіни Діярбакира, які внесені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, є одним із численних мистецьких об'єктів міста. Фортеця Діярбакира складається з двох частин — міські стіни, або Зовнішня фортеця - Діш калє та цитадель, або Внутрішня фортеця - Іч калє. Стіни Діярбакира займають перше місце серед світових фортець за віком та висотою. Фортеця Діярбакира, яка існує вже близько п'яти тисяч років, не піддаючись впливу часу, майже в повному обсязі зберіглася до наших днів і несе в собі сліди багатьох цивілізацій. Видовищні величні стіни фортеці 3-5 метрів завширшки та 11-21 метрів заввишки варто побачити. Стіни Діярбакира мають довжину 5500 метрів, увінчані 82 бастіонами та наче намотані навколо міста, мов намисто на шиї. Завдяки 63 різним написам, незліченним барельєфам, статуям та іншим відбиткам стародавніх цивілізацій, що існували до нашої ери та та в наступні періоди, місто має титул музею під відкритим небом.

Сади Хевсель

Сади Хевсель, розташовані між стінами Діярбакира та річкою Тигр, беруть свій початок від Мардінкапи і тягнуться до мосту Он Гьозлю на заході та Єнікапи на сході. Це регіон сільськогосподарських угідь першого класу з дуже родючими алювіальними ґрунтами у заплаві річки Тигр. Сади Хевсель внесені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО та мають загальну площу приблизно 4 тисячі декарів. В садах Хевсель вирощують шпинат, салат-латук, зелену цибулю, петрушку, мангольд, капусту, редьку, руколу, помідори, перець, баклажани, квасолю, кабачки, волоські горіхи, інжир, абрикоси, сливи, вишню, шовковицю та персики. Ще однією особливістю садів Хевсель є те, що тут знаходиться пташиний заповідник, де мешкає близько 100 видів птахів різних розмірів. В садах Хевсель можна побачити 79 видів птахів, таких як зарянка, бліда берестняка, голуб, лісовий коник, сорокопут-жулан, сіра кррпив’янка і бджолоїд. Також тут водиться вівчарик весняний, чисельність якого збільшується з приходом весни, та щиголь, якого можна зустріти в будь-яку пору року.

Стіни Внутрішньої фортеці

Внутрішня фортеця, яка відокремлена від міста дугоподібною стіною в північно-східному куті, схожа на мініатюру Зовнішньої фортеці, оточеної стінами. В інформаційних джерелах вказана її дата будівництва. Внутрішня фортеця, яка зазнала значних змін, перебуваючи під владою артукідів, набула остаточного вигляду, коли в 16 столітті потрапила під владу османів. Внутрішня фортеця має чотири брами з назвами Сарай, Огрун, Кюпелі та Фетіх. Брами Фетіх та Огрун відкриваються назовні, а Сарай та Кюпелі – до центру міста. Внутрішня фортеця складається з 18 бастіонів, кожен з яких має своє призначення. Сторожові вежі, які використовувались для зберігання боєприпасів, зерна, харчів, військової техніки та виконували функцію в’язниці, зазнавали значних змін протягом періодів артукідів та османів.

Внутрішня фортеця

Діярбакир – важливе культурне місто, яке було колискою багатьох різних цивілізацій та центром їх культурної та економічної діяльності у всі періоди історії. Центр міста, який називають «Внутрішньою фортецею», був заснований в 6 тисячолітті до нашої ери на кургані Аміда (пагорб Віран). Беручи до уваги відомості про Внутрішню фортецю та її місцезнаходження, можна вважати, що це місце безперервно відігравало роль адміністративного центру міста майже у кожен період історичного процесу і аж до останніх років. У Внутрішній фортеці, яка була адміністративним центром провінції, знаходяться курган Аміда, палац Артуклу (артукідів), мечеть Пророка Сюлеймана та 27 гробниць сахабів, церква Святого Георгія, фонтан-чешме Асланли, акведук Артуклу, археологічний музей, регіональна лабораторія реставрації та консервації, адміністративна будівля для прийомів, будівля жандармерії, що зараз використовується як кафетерій, стара в'язниця, армійський корпус, будівлі суду А і B та музей Ататюрка.

Археологічний музей Діярбакира у Внутрішній фортеці.

Перший міський музей, в якому зберігаються артефакти з часів закладення фундаменту сучасної цивілізації 12400 років тому у Діярбакирі, у верхів’ї річки Тигр, був відкритий в 1934 році в медресе Зінджіріє (Сенджеріє) поблизу мечеті Улу.

Вважається, що вперше фортеця була побудована у 3 тисячолітті до нашої ери під час хуррітського періоду. Розташований тут курган Аміда — місце заснування Діярбакира. Звідси у 6 тисячолітті до нашої ери розпочався процес заселення міста.

Фортеця Зерзеван та храм Мітри

Прикордонний римський гарнізон, фортеця Зерзеван та таємничий храм Мітри знаходяться на території району Чинар, за 48 км від Діярбакиру. Фортеця Зерзеван розташована в провінції Діярбакир, районі Чинар, вздовж шосе Діярбакир-Мардін. Історія фортеці Зерзеван, яка була прикордонним римським гарнізоном, розпочинається 3 тисячі років тому, до ассирійського періоду (882-611 рр. до н. е.). Вона використовувалася безперервно до завоювання ісламськими арміями у 639 році. В найкраще збереженому військовому поселенні знаходиться останній у світі храм Мітри. Ця споруда, що належить до таємничої релігії, є першим храмом на східному римському кордоні.

На території південного району військового поселення, оточеного стінами довжиною 1200 метрів і висотою 15 метрів, знаходяться сторожова та оборонна вежі, церква, адміністративна будівля, зброярня та скельний жертовник. З північного боку можна побачити вулиці, проспекти, вілли та маєтки. В житловому районі є водосховища, підземна церква та укриття, а також храм Мітри. Поза стінами розташовані канали, що подають воду до поселення, ритуальні чаші та кам’яні кар’єри. На території некрополя привертають увагу кам’яні та склепінчасті гробниці. В фортеці Зерзеван є як надземне, так і велике підземне місто. Фортеця Зерзеван та храм Мітри входять до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Курган Аміда

Курган Аміда, розташований у Внутрішній фортеці в центрі провінції Діярбакир, – це місце, де утворилося перше поселення в центрі Діярбакиру. Оскільки курган є адміністративним центром Діярбакиру, він знаходиться в самому серці провінції. В результаті проведених розкопок було встановлено, що перше поселення в кургані Аміда будо здійснено 8 тисяч років тому, в 6100 р. до н.е. (пізній неоліт - ранній халколіт) і безперервно тривало до наших днів. Курган – одне з рідкісних поселень, де заселення тривало безперервно від найдавніших часів до наших днів.

Курган Аміда є важливим історичним об’єктом завдяки тому, що здавна є постійним адміністративним центром регіону Діярбакир. Курган Аміда, який є серцем Діярбакиру, також відзначається тим, що на його території знаходиться палац Артуклу – місце, де були побудовані та використані перші у світі роботи.

Міст Он Гьозлю (Міст річки Тигр)

Міст через річку Тигр, також відомий як міст Сільван, згідно з написом на ньому, був побудований за часів правління Нізамуддіна Насра, в період марванідів, між 1065 і 1067 роками. Міст був зруйнований в результаті облоги міста, а згодом був знову відбудований. Міст Он Гьозлю був повністю побудований з облицювального базальтового каменю та щебню. Висота мосту становить 18 метрів, а ширина покриття – 7-8 метрів. В кінці напису на мості знаходиться висічений на базальтовому камені барельєф із фігурою лева. Зображення в рамці повернуто направо. На інших каменях цього величного мосту також можна побачити деякі невеликі символи. В центрі міста, де збираються місцеві та іноземні туристи, знаходяться ресторани традиційної місцевої кухні та кафе, де проводяться розважальні вечори «ейван геджесі».

Міст Малабаді

Міст знаходиться в 22 км на схід від Сільвана, на річці Батман. Він був побудований в період артукідів за наказом Артукоглу Тімурташа в 1147-1148 рр. Міст, який згідно плану побудови простягається у напрямку схід-захід ломаними лініями різної довжини, складається з трьох секцій.

Він носить титул найширшого кам'яного арочного мосту у світі. Навіть купол собору Святої Софії менший за цей великий арочний отвір. Інші дві арки мають ширину приблизно 3 метри. Міст побудований з жовтого вапняку та має довжину 150 метрів, ширину 7 метрів і висоту 20 метрів від рівня води.

Він був побудований не лише для транспортування, а й для проживання. По обидва боки від головної арки знаходяться дві кімнати, де раніше зупинялися каравани та мандрівники, особливо в суворі зимові дні. Південна частина мосту оздоблена різними скульптурами. Малабаді внесений до попереднього списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Мости

Міст Девегечіді, який був побудований у період артукідів і наразі навколо нього знаходиться місце для проведення пікніків, та міст Хабурман, який також був зведений в часи династії артукідів, є одними із споруд, які варто побачити в Урфі.

Палац Артуклу

Палац Артуклу в Діярбакирі розташований на кургані Аміда (пагорб Віран) і був відбудований в 1200 -1222 роках на фундаменті римського палацу, який був споруджений в римський період і зруйнований з ряду причин. Палац, який був центром наукових досліджень під час періоду артукідів, пізніше використовувався державами, заснованими в Аміді (Діярбакирі). Покинутий у 18 столітті в османський період палац почав руйнуватися без догляду.

Евлія Челебі, який відвідував Аміду в 1650-х роках, залишив інформацію про палац у Внутрішній фортеці. Евлія Челебі розповідав, що в палаці було 150 кімнат і багато диван-ханів; кожен візир наказував побудувати в палаці кімнату, хамам та басейн. Палац був величним та мав неперевершене оздоблення. Челебі зауважував, що всі вікна та балкони палацу виходять на річку Тигр та долину Каратепе, і з них відкривається неймовірний краєвид. Крім того, посередині Внутрішньої фортеці знаходиться Арка Атруклу (артукідська). Ширина арки становить приблизно 10 метрів. На великому написі на арці вказано, що вона була побудована одночасно з палацом Артуклу в 1206 році, за часів правління артукідського султана Махмута. Цей арочний вхід, ширина якого становить приблизно 10 метрів, символізує та підкреслює силу правління, а не обороноздатність.

Бастіони

Стіни Діярбакиру, які з висоти пташиного польоту по своїй формі нагадують рибу калкан, увінчані 82 сторожовими вежами. Більшість сторожових веж мають круглу форму, деякі з них багатокутні, а ділянки, що виходять до Бенусена і долини Тигр, як правило, чотирикутні. Нижні поверхи двоповерхових веж використовувались як склади, тоді як верхні поверхи були призначені для розміщення солдатів у часи війни. Деякі важливі сторожові башти замку: Евлі беден, Єді кардеш, Нур, Селчуклу, Финдик, Леблебікиран та Акреп. Вежа Кечі, з якої можна помилуватися горою Кирклар, мостом Он Ґьозлю та садом Хевсель, зачаровує відвідувачів.

Стіни Діярбакиру в Зовнішній і Внутрішній фортеці мають чотири головні брами. Цими брамами є Даг Капи (гірська брама), Мардін Капи (брама Мардіна), Єні Капи (нова брама) та Урфа Капи (брама Урфи). Вони були побудовані для захисту міста від різного роду небезпек, а також для забезпечення зв’язку міста із зовнішнім світом. Брами відігравали важливу роль не лише для захисту міста у воєнні часи, а й були засобом утримання під контролем входів і виходів до/з Діярбакиру - одного з найважливіших торгових центрів Північної Месопотамії.

Мечеть Улу в Діярбакирі

Мечеть Улу - одна з найстаріших мечетей в Анатолії - є найбільшою та найвідомішою спорудою серед історичних мечетей міста. Ця будівля була церквою до завоювання Діярбакира сахабами в 639 році, а ще раніше – синагогою та храмом тих, хто поклонявся сонцю. Існує думка, що вона була побудована за часів пророка Мойсея.

Мечеть Улу це великий релігійний комплекс з месджідом (мечеттю), що належить ханафітам, шафіітам, малікітам та ханбалітам, сонячним годинником на внутрішньому дворі, виготовленим Аль-Джазарі, підземним водосховищем римського періоду, 38 написами на стінах та медресе Месудіє і Зінджіріє. Не слід шукати в історії відомості про мечеть Улу в місті науки і культури Діярбакирі, мечеть Улу – це і є сама історія.

Мечеть Пророка Сюлейман і гробниці сахабів

Мечеть, відома під двома різними назвами, як мечеть Пророка Сюлейман та мечеть Кале, відвідують туристи та місцеві жителі, щоб побачити могилу Сюлеймана та його 27 товаришів-сахабів. Найважливішою особливістю мечеті, розташованої у Внутрішній фортеці, є те, що саме тут розпочалося завоювання Діярбакиру в період Хазреті Омара. Саме тут знаходяться могили сахабів, які загинули під час завоювання Діярбакиру мусульманами. Для будівництва мечеті переважно використовувався чорний базальт, що надало їй схожості з замком. Мечеть це комплекс споруд, що складається з гробниці сахабів, зали для здійснення намазу, квадратного мінарету та ряду фонтанів-чешме.

Мечеть Небі (мечеть Пророка)

Мечеть Небі, відома в народі як мечеть Пророка, належить до часів династії Аккоюнлу і являє собою однокупольну мечеть квадратного плану, що датується століттям. На квадратному мінареті мечеті розташовані хадіси, а поєднання білого та чорного каменю надають цьому архітектурному творінню періоду Аккоюнлу особливої гармонії.

Мечеть Іскендер-паша

Мечеть Іскендер-паша була побудована 12-м османським губернатором Діярбакиру Іскендер-пашею в 1551-1554 роках. Мечеть – один з найкрасивіших зразків роботи Мімара Сінана, який є центром уваги багатьох місцевих та іноземних дослідників завдяки її плану побудови у вигляді перевернутої літери Т. На сході від цієї мечеті знаходиться усипальниця родини Іскендер-паші. Усипальниця із центральним куполом та двома напівкупольними схемами є єдиним зразком у Діярбакирі та архітектурним витвором, який варто побачити.

Мечеть Мелік Ахмет-паша

Мечеть була побудована в 1587-1591 роках за наказом губернатора Діярбакиру Мелік Ахмета-паші на вулиці, названій на його честь. Назва мечеті Мелік Ахмет-паші також згадується в книзі Тухфетюль Мімарін — збірці проектів архітектора Сінана. Вхід до будівлі привертає увагу. Розкішні вхідні двері, величність яких підкреслена мукарнасами, що оздоблюють стіни, виходять на вулицю.

Мечеть Шейх Мутаххар (Шейх Матар) з “Чотириногим мінаретом”

Мечеть, побудована Касим Султаном в 1500 році в часи епохи Аккойунлу, відома своїм мінаретом. Мінарет на чотирьох опорах – єдиний зразок такого спорудження в Анатолії. Чотири опори цього мінарету символізують 4 ісламських мазхаби (школи шаріатського права). Оскільки це єдиний зразок такого спорудження в Анатолії, мечеть щороку стає центром уваги місцевих та іноземних туристів. Мінарет квадратної форми, який є історико-культурним елементом туристичного значення, був зведений на 4 монолітних кам’яних опорах з чотирма кутами. Існує повір’я, що якщо загадати бажання та пройти сім разів між опорними колонами, то загадане обов’язково здійсниться.

Мечеть Улу в Сільвані (мечеть Селахадін Айюбі)

Вона розташована в центрі міста Сільван. Була побудована в 1157 році, за часів правління Артукоглу Неджмеддіна Альпі. Деякі доповнення були внесені до мечеті під час її реставрації в 1227 році в період айюбідів і вона отримала назву Селахадіна Айюбі. Мечеть Улу в Сільвані – справжній витвір мистецтва з її оздобленням та архітектурою. На купольному шківі мечеті знаходиться напис Неджмеддіна Альпі (1152-1176). Також в різних частинах мечеті були знайдені написи аббасидів.

Мечеть і мінарет Парли Сафа

Мінарет мечеті Парли Сафа, яка була побудована в 1 столітті, є більш відомим, ніж сама мечеть. Мінарет з багатим оздобленням, розташований поряд з мечеттю, своєю величністю залишив мечеть на задньому плані. Повністю оздоблений мінарет привертає увагу багатьох місцевих та іноземних туристів своєю величністю. Мінарет, від постаменту до конусної верхівки прикрашений куфічними і каліграфічними написами, різними фігурами і візерунками, немов мереживом, граціозно височить до неба. Донедавна його покривали накидкою і відкривали лише по п’ятницях. Мечеть також називають «Парли», тобто «Запашна», через містичний запах, що надходить від рослини, яку додавали до матеріалів, що використовувалися під час будівництва мечеті та її мінарету. У минулому перед кожною п’ятницею на мінарет мечеті наносили парфуми і покривали тканиною, і знімали її тільки в п'ятницю. Таким чином, аромат поширювався в п’ятницю і сприяв створенню приємної атмосфери.

Мечеті

В Діярбакирі важливе мистецьке та архітектурне значення мають такі мечеті, як Фатіх-паша, Насух-паша, Хазреті Омар, Хюсрев-Паша, Бехрам-паша та Алі-паша.

Халдейська церква Мар-Петюн

Вона знаходиться недалеко від мечеті Шейх Мутаххар. Її власність досі активно використовується халдеями католицької секти. Вона побудована за складним проектом з додатковими конструкціями, які пов’язані між собою. У цьому комплексі, який наразі перебуває на реставрації, знаходиться церква Мар-Петюн, житлове приміщення та три подвір’я.

Вірменська церква Святого Кіріака

Церква, яку використовують православні вірмени, розташована в кварталі Оздемір. Церква Святого Кіріака – одна з важливих пам’яток вірменської історії архітектури та найбільша вірменська церква на Близькому Сході. Розташована у напрямку зі східу на захід церква має вражаючий вигляд. Її відкриють для відвідувачів після завершення реставрації.

Медресе

Медресе Латіфіє, розташоване на північний схід від мечеті Фатіх-паша, і медресе Алі-паша, яке деякий час використовувалось як «Будинок обездолених», є одними з історичних медресе, відкритих для відвідувачів у Діярбакирі.

Будинок Джахіт Ситки Таранджи

В цьому будинку, що знаходиться в кварталі Джамі-і Кебір, в 1910 році народився Джахіт Ситки Таранджи- один із відомих поетів Діярбакира. Тут він написав безліч незабутніх творів, серед яких поема «35 років». Будинок, де народився та провів свою юність поет, є найкращім зразком житлової архітектури Діярбакира. Внутрішнє подвір’я з квітами, трояндами та фонтаном переносять вас у інший світ. У цьому будинку, який з 1973 року слугує музеєм, експонуються особисті речі поета, його листи, книги та етнографічні роботи.

Музей бібліотеки Ахмета Аріфа

Відомий поет Ахмет Аріф, який народився в Діярбакирі в 1927 році, прославився своєю поемою «Я зносив кайдани через журбу». Поет, збірка творів якого вийшла найбільшим у Туреччині тиражем, вважається одним із майстрів турецького слова. В літературному музеї бібліотеки Ахмета Аріфа, будівля якого вважається одним із найвидатніших зразків житлової архітектури Діярбакира, експонуються особисті речі поета, його рукописні вірші та фотографії. Крім того, в музеї можна побачити чимало різноманітних книг.

Будинок Зії Гьокальпа

Зія Гьокальп народився в 1876 році в будинку, де мешкала його сім'я, а помер у Стамбулі в 1924 році. Будинок, де народився, виріс та провів своє дитинство письменник, був відкритий як музей у 1956 році з метою збереження пам'яті про поета і увіковічнення його імені.

Двоповерхова будівля, яка є одним із прикладів цивільної архітектури Діярбакира, була споруджена у 1806 році з базальтового каменю. Три крила будівлі розташовані навколо центрального подвір’я. У музеї експонуються особисті речі Зії Гьокальпа, колекції документів, фотографії, книги з його бібліотеки, листи та етнографічні роботи.

Маєток Джеміль-паші

Маєток, який є одним з найкрасивіших зразків цивільної архітектури в Діярбакирі, був побудований у 1888 році за наказом губернатора Діярбакиру Джеміль-паші. Маєток охоплює дуже велику територію та складається з гаремної частини та селямлика. Відреставрований маєток слугує міським музеєм.

Караван-сарай Хасан-паша Хан

У період з 1572 по 1575 рік його почав будувати Везірзаде Хасан-паша, син губернатора Діярбакиру Сокуллу. Однак, оскільки губернатор Хасан-паша під час його будівництва був переведений на іншу посаду, завершення спорудження караван-сараю відбулося за часів губернатора того часу, Османа-паші. Поляк Сімеон, який відвідав Діярбакир в 1612 році, описував караван-сарай у своїй книзі подорожей наступним чином: «Під землею знаходиться багато кімнат і два великі сараї, які вміщають 500 коней». Евлія Челебі, який завітав до міста в XVII столітті, згадував, що Хасан-паша Хан був «дуже міцною і укріпленою спорудою, немов фортеця». Хасан-паша Хан, розташований у торговому центрі міста, є другим за величиною караван-сараєм в Діярбакирі після караван-сараю Делільлер.

Караван-сарай Сюлюклю Хан

Він був побудований в 1683 році за наказом Ханіліоглу Махмута Челебі та його сестри Атіке Хатун. Відомо, що з криниці, яка знаходиться на території караван-сараю, деякий час медики добували п’явок. Каравай-сарай отримав назву Сюлюклю Хан (караван-сарай п’явок) через то, що тут збирали п’явок для використання в медичних цілях. Верхні поверхи караван-сараю використовувалися як кімнати для відпочинку, а нижні склади слугували приміщеннями для проживання тварин. Під час війни за незалежність цей караван-сарай використовувався як штаб кавалерійських підрозділів. Наразі він слугує громадським туристичним об’єктом та кафе.

Караван-сараї Делільлер Хан та Хюсрев-паша Хан ()

Будівлю, розташовану біля брами Мардін в міських стінах, також називають караван-сараєм Хюсрев-паша Хан. Він був побудований в 934 році (1527-28) за наказом другого османського намісника Даярбакира Делі Хюсрев-паші. Причиною того, чому будівлю назвали караван-сараєм Делільлер Хан, є те, що це було місце зустрічі паломників, які мандрували до Мекки, а також тут проживали провідники-делілі, які надавали послуги паломникам. Велику територію навпроти караван-сараю назвали руїнами паломників.

Історичні будівлі

В Діярбакирі також варто відвідати такі історичні місця, як Будівлю Верховного суду, Армійський корпус, Зброярню, Маєток Іскендер-паші, Маєток Агулудере та Маєток Кушділі.

Усипальня Сари Салтук

Вона розташована навпроти Урфської брами. Дата спорудження усипальні невідома. Вважається, що тут похований Шейх Садик Алі, член тарікату Гюльшеніє на прізвисько Сари Салтук. Усипальня займає важливе місце в народних віруваннях.

Усипальня Пророка Йони

Пророк Йона був третім онуком Адама, сином Єноха та дідусем Ноя. Гробниця пророка Йони знаходиться в селищі Отлуджа, приблизно в 12 км від Ергані. Пророк Йона мав глибокі знання в галузі астрономії. Всередині усипальні є напис, що описує його генеалогію. Його усипальня є місцем паломництва, яке щороку відвідує багато людей.

Базар Ашефчілер

Базар був заснований в 1940-х роках на площі, де знаходився старий базар Саман, між ринком пшениці та базаром мідників. Сьогодні він розташовується між кварталом Баликчиларбаши та хамамом Дева (Деве). На ринку, який відкривається рано вранці, продаються різноманітні овочі та фрукти, вирощені на виноградниках та в садах долини Тигр.

Пагорб Зіярет та могила Пророка

У різних регіонах Егіла знаходяться могили восьми пророків. Будівництво дамби Діджле в цьому регіоні спричинило затоплення деяких гробниць пророків. Могили пророків Єлисея та Зулькіфла були переміщені на пагорб Зіярет в 1995 році. Назва цього місця, яке раніше було відоме як пагорб пророка Харуна, було змінено на пагорб Зіярет (Ziyaret – візит). Пагорб Зіярет розташований в місці з видом на дамбу Діджле та є важливим центром релігійного туризму. Окрім могил пророка Єлисея та Зуль-Кіфла, в Егілі також знаходяться могили пророків Харун-і Асефі, Халлак, Харут, Зеннун, Даньял, Хюрмюз, Харун та його помічника Рювейма.

Фортеця Асур в Егілі

Вважається, що фортеця, яка з трьох боків оточена глибокими долинами і розміщена на твердій скелі, була побудована в період ассирійців в 3500-1260 рр. до н. е. На другій сторінці роботи «Історія церкви», написаної Іоаном Егільським (Іоаном Ефеським), який народився в Егілі, зазначається, що і люди, і солдати знаходили притулок в Егільській фортеці під час воєн між гунами та Східним Римом (Візантія). У західній передній частині фортеці Егіл знаходиться фігура ассирійського короля та довгий клинопис.

Гора Макам (Зулькіфль)

На верхньому схилі гори Зулькіфль, що розташована приблизно за 5 км від Ергані, знаходиться релігійний комплекс пророка Зулькіфла. Після 1958 року було відреставровано гробницю і мечеть та додано нові секції. Релігійний комплекс пророка Зулькіфла, який регулярно фінансувався від періоду артукідів до Республіки, відвідує багато людей, особливо навесні.

Чайоню

Пагорб Чайоню біля Ергані, який є найкращим зразком найстаріших сільськогосподарських громад Анатолії, проливає світло не тільки на регіональну історію, але й на історію цивілізації, історія якої сягає 10-го тисячоліття. Чайоню це археологічний центр, який найкраще відображає перехід людей до усталеного осілого способу життя. Чайоню – один із найдавніших прикладів сільського життя, заснованого на обробці зернових культур та одомашненні тварин, який є важливим етапом зародження сучасної цивілізації. Чайоню, який є одним із важливих зразків епохи неоліту в Туреччині та перехідною фазою до епохи виробництва, привертає увагу своєю архітектурою. Також це важливе місце першого вирощування пшениці. Систематичні дослідження, проведені в Чайоню в 19 столітті, показали, що заселення регіону розпочалося в 7250-6750 рр. до н.е. В результаті розкопок були знайдені плетені круглі будинки та прості хатини, що належать до епохи неоліту. Найбільш визначною спорудою, знайденою під час розкопок Чайоню, є монументальна споруда, відома як «Будівля Салташли», ширина якої близько 10 метрів. Вона виготовлена ​​з великих вапнякових блоків, поверхні яких були загладжені та відполіровані. Чайоню – руїни, які за своєю архітектурою та багатими знахідками різного характеру називаються «ключовим поселенням», де можна простежити всі культурні етапи. Саме поселення найкраще відображає регіони, з якими воно взаємодіяло та зазнавало впливу під час періоду неоліту, до часів винайдення кераміки.

Руїни Асхаб аль-Кахф та Дак’янус

У світі є багато священних печер, відомих як об’єкти релігійного туризму. Присутність Асхаб аль-Кахф у 33 місцях в світі та в 4 місцях Туреччини свідчить про те, наскільки важливу роль він відіграє як для ісламу, так і для християнства. В Корані в розповіді про персонажів Асхаб аль-Кахф чітко не вказане місце розташування печери та країни, пояснюються лише її особливості. В академічних дослідженнях зазначається, що печера Асхаб аль-Кахф, розташована в районі Лідже провінції Діярбакир, на сто відсотків відповідає ознакам, згаданим у Корані. Інформація з написів на стіні печери проливає світло на справжню печеру Асхаб аль-Кахф.

Печери Бірклейн

Це унікальне історичне місце Туреччини та навіть всього Близького Сходу захоплює своєю природною красою. Ассирійські королі Тиглат-палесар I і Салман Нассер III після окреслення меж регіону задокументували свій суверенітет у барельєфах та клинописних написах. Вважається, що армії Олександра Македонського зупинялися тут для відпочинку під час походу на схід.

Печери

В регіоні Деран ви можете відвідати штучні печери, створені в скелях, печерну церкву, де навчався Іоанн Егілійський, а також печери Хілар та Хасуні. Також після важкої, але приємної прогулянки, ви можете побачити барельєфи на скельних печерах Сінек Чайи, розташовані приблизно за 7 км на північний захід від Черміка.

Будинок Ататюрка в Сільвані

Він розташований в центрі міста Сільван, з зовнішньої сторони міських стін, на березі річки. Будівля належить Хатіп-бею. Ататюрк, який був призначений командиром армійського корпусу Сільвану в 1916 році, проживав у цьому маєтку 6 місяців. Під час свого тут перебування Ататюрк зупинив просування росіян до Діярбакиру та врятував Бітліс і Муш від ворожої окупації. У цій війні з росіянами було взято в полон 13000 людей, а 6500 наших людей загинули. Росіяни зазнали великих втрат і відступили. За ці досягнення Ататюрк був нагороджений медаллю “Золотий меч”. Маєток, який Ататюрк використовував як свою штаб-квартиру, наразі слугує музеєм.

Термальні джерела Чермік

Вони знаходяться на відстані 3 км від міста Чермік. Ці термальні джерела, також відомі як Меліке Белкис, використовувались з часів Середньовіччя. Термальні джерела Чермік є другими у світі за своєю якістю після термальних джерел Італії. В районі знаходяться два історичні хамами, які називаються «Великий паша» та «Малий паша». В околицях термальних джерел розташовується безліч туристичних готелів та пансіонатів. Зі своїми багатими елементами термальні джерела Чермік є справжніми джерелами здоров’я. Термальні джерела сприяють лікуванню запального ревматизму, невритів, поліневритів, поліомієліту, хронічних синдромів гінекологічних захворювань та інфекцій верхніх дихальних шляхів. На території функціонує відділення «Фізичної терапії та реабілітації», що належить Університету Діджле, в якому працюють фізіотерапевти. Спа-центр відкритий всі чотири сезони. Окрім комплексів муніципального управління, тут знаходиться термальний готель із сертифікатом туристичної діяльності.